Блог о. Романа Грома_image

Блог о. Романа Грома

Моя парафія стає зоною «гетто»: між Україною і Євросоюзом

02 травня, 21:10
Моя парафія стає зоною «гетто»: між Україною і Євросоюзом - фото 1
Сьогодні прийнято вітати священиків з їхнім святом, тому що сьогодні – День встановлення таїнств Євхаристії та Священства.

Я – священик, і, Богу дякувати, вже сьомий рік служу на своїй парафії у Мшанці та двох дочірніх парафіях у Галівці та Плоскім. Служу Богу, Якого бачу в людях. Служу, як вмію.

У своєму служінні надихаюсь великим Митрополитом Андреєм Шептицьким, служу на парафії легендарного отця Михайла Зубрицького і також є носієм, якщо так можна сказати, “практичної духовності”: Бог не кличе людину бути злиденною, пригнобленою і бідною, а – мудрою, второпною, люблячою – такою, яка робить цей світ подібним до Царства Небесного.

І, служачи з цими намірами, я неодноразово пересвідчувався у безпосередньо Божому благословенні на прикладах, які часто можуть нагадувати чудо, пересвідчувався у Божій дії, що проявляється через людей-добродіїв. Це особливо сильно було відчутно, коли декілька років тому наші та сусідні села згуртувалися і добилися недосяжного, здавалось на той час, результату – капітального ремонту дороги Стрілки-Мшанець. Одразу після ремонту дороги в селі почали будівництво козиної ферми, взяли в оренду закинуті й зарослі чагарниками поля, найняли місцевих чоловіків на будову та польові роботи… З вибухом повномасштабної війни з російською федерацією ми організували у Мшанці, як одному з найбезпечніших місць в Україні (за 1 км від кордону з Польщею і НАТО), реабілітаційні табори для дітей, що постраждали від війни, і для військових з сім’ями. І в організації цих таборів, особливо на самому початку у 2022-му році, ми по-особливому досвідчували Божу допомогу. Божий промисел вбачаю і в тому, що одна багатодітна сім’я ВПО після реабілітації вирішила залишитися у Мшанці і купила тут будинок.

Та й взагалі наше парафіяльне соціальне підприємництво “Мшанецькі колиби” повернуло багатьом віру, що Бог їх не забув.

Півтора роки тому за підтримки УКУ та закордонних добродіїв ми також придбали 2 будинки для багатодітних сімей, які переїхали у Мшанець, а зовсім недавно я відчув особливу гордість за своїх парафіян, які погодилися подарувати стару плебанію (церковний будинок) ще одній багатодітній сім’ї ВПО.

А що можна сказати про неймовірну акцію “Різдвяні Пташки”, завдяки якій ми зібрали понад 5 млн грн на ЗСУ? Неймовірні результати! Вбачаю в цьому пряму Божу дію і благословення! Цю атмосферу могли відчути усі учасники цієї акції, які приїхали на з’їзд і встановили Рекорд України!

Розвиток майбутнього неможливий без пізнання минулого. Саме тому ми все глибше самі пізнаємо постать великого пароха, науковця і громадського діяча о. Михайла Зубрицького, та популяризуємо його, проводячи навіть фестиваль “В гості до Бойків та о. Михайла Зубрицького” (до слова, на цей фестиваль у 2021 році у село, в якому проживає 140 людей, приїхали 3 тисячі туристів). На таких особистостях, я переконаний, повинна виховуватися наша українська молодь!

Але зараз я зі своїми парафінами, як і багато інших священиків, опинились в смертельній небезпеці – повільній смертельній небезпеці..! Річ у тім, що наші села знаходяться близько від кордону України з країнами Євросоюзу, і, згідно нової постанови про 5-кілометрову смугу, всі населені пункти у межах цієї зони перетворюються на “гетто” або “сіру зону”.

Ця постанова КМ № 1292 від 7 грудня 2023 року передбачає:

1) Всі жителі повинні брати дозвіл на проживання (на цьому особливо наголошують місцеві прикордонники та їх начальники);

2) Всі, хто хоче заїхати в цю зону, повинні за 10 днів до в’їзду взяти дозвіл у прикордонної служби;

3) Прикордонна служба контролює і погоджує будь-яку діяльність – підприємницьку, господарську, туристичну…

Щоб багато не говорити, як це шкодить громаді: уявіть собі, що вже зараз майстри відмовляються їхати у наше село встановлювати пам'ятники на цвинтарі… Це про минуле, а яке майбутнє..?

Майбутнього немає! Ніхто не захоче жити в режимному місці зі спецпропусками і спецдозволами для всіх твоїх гостей. Ніхто не захоче вести підприємницьку діяльність в зоні гетто. Не буде ні магазинів, ні ферм, ані пошти чи будь-якої інвестиції. Всі, хто тільки зможуть, – виїдуть геть звідси. Залишаться доживати лише одинокі старі, яким нікуди діватися, якими нікому опікуватися.

А яким край стає без людей і підприємництва? Правильно – мерзотним і запустілим.

Я не розумію, для чого все це робиться? І я не вірю, що високопосадовці не розуміють наслідків, до яких призведе ця постанова, – вимирання цілого прикордонного з Євросоюзом регіону площею як Тернопільська область. Якщо вони це розуміють і навмисне роблять, то вони…

“Апологетика”

Так, на кордоні повинен бути порядок, з цим згідні всі місцеві жителі. Але кордон – це не села і міста. І так жителі цих крайніх “глухих” населених пунктів мають більше незручностей у порівнянні з “проїзними” населеними пунктами.

Зараз кордон обгороджують і укріплюють. Можете там і електропастуха ще поставити – дай вам, Боже, щастя – але не чіпайте людей!

Ще з радянських часів збереглися “дроти”, які розташовані на відстані 1-2 км від кордону (у європейських країнах такої практики немає, є лише кордон). Зона між кордоном і цими “дротами” і так заборонена і віддана для потреб прикордонників. А одразу за цими “дротами” розташовані віковічні бойківські села і міста. У 1950-х роках сталін і радянська окупаційна влада знищили, стерли в порох і розвіяли всі села та присілки, які потрапили у цю зону між кордоном, який тоді проклали, і “дротами”, які тоді побудували, відгороджуючись від Європи. Що ж, “навів порядок” на кордоні, “убезпечив”, нічого не скажеш. Якою ціною? Ціною людських життів, поламаних доль цілих родин, насильно вивезених геть, ціною знищення цілої території.

Ця ситуація збереглася до сьогодні: зона між кордоном і “дротами” – заборонена для в’їзду, там ніхто не живе, там заборонено будь-яку діяльність, це – повна пустка.

Тож якщо ви говорите про укріплення кордону, може, варто укріпляти ось ці “дроти”, а не чіпати людей, міста і села, що знаходяться ЗА ними? Не переносити ці “дроти” вглиб України іще на кілька кілометрів, знищуючи наш край?

Нам закидують, мовляв, а чому ми нарікаємо на прикордонників? Вони ж просто виконують наказ! Вибачте, цей наказ нас знищує, і робиться це руками прикордонної служби. Ми боремося за власне виживання!

Закони бувають різні, наприклад “Закони 16 січня” – пам’ятаєте? “Диктаторські закони”, які 16 січня 2014 року ухвалила Верховна Рада України проти учасників Євромайдану, а вже наступного дня тогочасний президент янукович їх підписав… вадим колесниченко, співавтор цих законів, назвав цей документ "кодексом правової держави", який забезпечить "реальні можливості для захисту державного суверенітету України та національної безпеки, миру й благополуччя в суспільстві"...

Уявіть собі іншу ситуацію. Ви живете у 1932 році у Галичині, дзвоните десь на Полтавщину і говорите своєму родичу: “Ну ти ж розумієш, постанова від 7 серпня 1932 року ВЦВК і РНК СРСР – це ж закон! Його треба виконувати і ти нічого не вдієш”. Якщо що – то це так званий “Закон про п’ять колосків”, що був ключовим при організації Голодомору…

Байдужість вбиває, і це правда! Спочатку вбиває одних, потім – інших, а потім і тих, за кого вже нема кому заступитись…

Я, як священик Української Греко-Католицької Церкви, маючи за основу віру в Христа, не погоджуюсь з постановами українців, які знищують інших українців!

Останні новини

Вчора